Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви»
Укр Рус Eng
1709 2009

Друга зала. Козацька держава до подій Великої Північної війни (1648–1700 рр.)

Україна протягом другої половини XVII століття пройшла складний та драматичний шлях від незалежної держави за часів Б. Хмельницького до автономної частини Московського царства на момент отримання гетьманської булави І. Мазепою.

За часів гетьманування Б. Хмельницького в Україні відбувався поступовий процес становлення головних інституцій Козацької держави. Організована гетьманом козацька армія здобула ряд блискучих перемог над військом Речі Посполитої. Територія держави отримала чітко визначений полковий устрій. Гетьман Війська Запорозького Б. Хмельницький став повноправним очільником держави з усіма атрибутами влади, суверенний характер якої підтверджувався численними політичними союзами, укладеними гетьманом як з монархами сусідніх держав — Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, так і з королем далекої Швеції.

По смерті Б. Хмельницького гетьманську булаву отримав І. Виговський, обраний, як і попередник, вільними голосами. Водночас в Україні виникла опозиція до нового гетьмана, яку очолили полтавський полковник М. Пушкар та кошовий Запорозької Січі Я. Барабаш. Вирішальна битва між військами гетьмана І. Виговського та повстанцями відбулася 1 червня 1658 року під Полтавою й закінчилася перемогою гетьманських сил. Ця подія ознаменувала собою початок громадянського протистояння в Україні, відомого під назвою «Руїна». З цього часу важливим чинником української політики стали постійні втручання у внутрішні справи Гетьманщини урядів Московського царства, Речі Посполитої, Османської Порти. Спроба гетьмана І. Виговського знайти порозуміння з польським королем за допомогою Гадяцької угоди не мала успіху. Навіть блискуча перемога української зброї під Конотопом у 1659 р. не допомогла гетьману І. Виговському утримати булаву.

Період історії України після складення булави І. Виговським характеризується розпадом держави на Лівобережну й Правобережну частини, правлінням у Лівобережній Україні непопулярних серед козацтва гетьманів Ю. Хмельницького, І. Брюховецького, Д. Многогрішного та поступовим наступом царської влади на козацькі вольності в угодах із названими гетьманами. За часів «Руїни» відбувся стрімкий занепад організаційних структур Козацької держави, яка стала ареною збройного протистояння як внутрішніх, так і зовнішніх сил.

Період часткової стабілізації Гетьманщини припадає на гетьманування І. Самойловича, однією з найяскравіших сторінок діяльності якого були Чигиринські походи, що виявилися невдалою спробою відновити єдність Козацької держави.

Прихід до влади в Лівобережній Україні у 1687 році І. Мазепи знаменував собою завершення періоду «Руїни» і початок економічного й культурного відродження України. Водночас підписані І. Мазепою Коломацькі статті остаточно затвердили автономний статус Гетьманщини й зобов’язали її до активної участі у всіх збройних конфліктах Московського царства.

На початковому етапі формування Козацької держави важливу роль відіграли козацькі полки Полтавщини: Прилуцький, Переяславський, Миргородський, Лубенський, Гадяцький, Полтавський. Останній було сформовано на рубежі 1648-1649 років. Він став активним учасником Української національної революції, а його територія була важливою економічною базою молодої держави. Як найпівденніший військовий та адміністративний підрозділ Гетьманщини, Полтавський полк брав активну участь у боротьбі з турецько-татарським світом і неодноразово зазнавав спустошення, одночасно залишаючись зацікавленим у підтримці взаємовигідних торгових відносин з Кримським ханством. Політичні уподобання козаків цього полку традиційно тяжіли до демократичних засад Запорозької Січі. Наслідком впливу геополітичних чинників на політику полтавських полковників були факти перетворення території полку на базу численних заворушень та повстань, зокрема й повстання Петрика (П. Іваненка) 1691–95 рр., яке припало на початок гетьманства І. Мазепи.

Запорозьку Січ сучасники часто називали Козацькою християнською республікою і лицарським орденом. Втіленням образу запорозького козака в народі вважався легендарний кошовий отаман І. Сірко. Він неодноразово обирався очільником козацького війська на Чортомлицькій Січі (1652-1709 рр.). Проте, захищаючи насамперед «запорозькі вольності» й виступаючи озброєною силою українського народу, січовики дуже часто відігравали деструктивну роль у процесі українського державотворення.

Козацька доба залишила по собі не тільки пам’ять про військову звитягу та боротьбу за власну державу, а й унікальні пам’ятки культури та побуту. Осереддям культурного розвитку України була історична Полтавщина. Недаремно побутові речі, які використовувалися на Полтавщині, вважаються типово українськими.

Експозиція зали представлена насамперед галереєю портретів володарів гетьманської булави та найвідоміших козацьких ватажків України XVII ст, козацьким озброєнням, клейнодами, речами побуту, документами XVII-XVIII ст., а також картографічним матеріалом цього часу.

Створено у Веб-майстерні «Фокс»
Обмін посиланнями
© Державний
історико-культурний заповідник
«Поле Полтавської битви»