Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви»
Укр Рус Eng
1709 2009

Дев’ята зала. Полтавський міф

У Російській імперії одразу після Полтавської битви почалося творення героїчного міфу про цю подію. Загальний зміст так званого «полтавського» міфу неодноразово змінювався протягом XVIII — початку XXI ст., але основна його сутність полягала в кількох головних положеннях: «перемога під Полтавою стала результатом розвитку економіки, на основі якої йшло будівництво нової, регулярної армії та флоту»; «полтавська перемога закріпила перетворення, які здійснювалися у важких умовах війни»; «полтавська перемога відіграла надзвичайну роль у долях народів новоутвореної Російської імперії, зокрема „російського, українського, білоруського“ та укріпила „їхню віковічну дружбу та військове братерство“»; «перемога під Полтавою була досягнута військовим мистецтвом, „с легким трудом и малою кровию“; її наслідком стала не „руїна, а щастя людства“».

Міф є основою будь-якої ідеології, а іноді вони взаємозамінюються. Саме тому «полтавський міф» разом із багатьма іншими прислужився формуванню ідеології Російської імперії, а згодом у дещо трансформованому вигляді й ідеології Радянського союзу.

Саме в ідеологічних цілях на початку XIX століття місто Полтава, отримавши губернський статус, починає поступово перетворюватися на своєрідний пам’ятник Полтавській битві. Тут зводяться монументи на честь цієї події, виходить велика кількість літератури, а в 1909 році відкривається перший музей Полтавської битви. Його очолює ініціатор створення закладу І. Ф. Павловський — викладач політичної історії Петровського Полтавського кадетського корпусу, відомий дослідник полтавської старовини.

Водночас із творенням офіційного «полтавського міфу» Російською імперією в українському суспільстві формувався антиміф. Не маючи в своїх руках державно-адміністративних важелів впливу на масову свідомість, прихильники української ідеї в художніх творах, політичних памфлетах та історіософських працях показували трагічні наслідки полтавської перемоги для подальшої долі українців та об’єктивні перешкоди на шляху здобуття Україною незалежності.

Знаковою подією для розуміння мети та завдань міфу й антиміфу стали 200-літні роковини Полтавської битви, відзначення яких відбувалося у 1909 році. З одного боку, Російська імперія гучно відсвяткувала цю річницю пишними урочистостями на честь перемоги у 1709 році по всій території імперії і насамперед у Полтаві.

З іншого — свідома українська громада відзначила 200-ліття виступу І. Мазепи проти московського панування, вшанувавши пам’ять гетьмана та видавши ґрунтовні історичні праці, присвячені цій постаті та його добі.

Протягом XX ст. протистояння міфу та антиміфу продовжувалося та закріплювалося на рівні діаметрально протилежних здобутків радянської та української діаспорної історіографій.

На сьогодні цивілізованому співіснуванню різних народів, особливо тих, що мали трагічні періоди спільної історії, варто відмовитися від будь-яких міфів. Попереднім кроком до цього є розуміння суті, мети та завдань міфу, а також толерантне та шанобливе ставлення до полеглих учасників подій 300-літньої давнини.

Експозиція зали представлена архівними документами, рідкісними виданнями, монографіями, які ілюструють процес формування та використання «полтавського міфу», а також сучасний процес дослідження тогочасних подій, спрямований на відмову від використання міфів у майбутньому, а також розширення наших знань щодо фактичного перебігу подій Великої Північної війни та Полтавської битви.

Створено у Веб-майстерні «Фокс»
Обмін посиланнями
© Державний
історико-культурний заповідник
«Поле Полтавської битви»