Пам’ятники

Невдовзі після Полтавської битви, в ознакування перемоги, Петро І видав наказ про спорудження на полі Полтавської битви Петропавлівського монастиря з нижньою церквою на честь Сампсона Прочанолюбця (оскільки битва відбулася 27 червня, в день преподобного Сампсона). Незважаючи на наказ Птера І про невідкладність будівництва монастиря та монумента, а також виділення коштів на будівництво, справа просувалася дуже повільно.

В 1840 році, за ініціативи генерал-губернатора графа Строганова, провели конкурс проєктів на будівництво церкви. Із представлених проєктів перевагу віддали проєкту ахітектора Ж.-Ж. (Йосима Івановича) Шарлеманя (1782 - 1861). Фундамент церкви заклали 27 червня 1852 року. ЇЇ будівництво, велося під керівництвом місцевого архітектора Хорунжеко, закінчилося в 1856 році.

Сампсоніївська церква, зведена за зразком старослов’янських візантійських храмів, була невеликою, цегляною, прямокутною у плані, з п’ятьма главами (центральною банею та чотирма маленькими декоративними главками на кутах), простої архітектури.

Наприкінці ХІХ століття в Полтаві було створено окрему комісію, яка визнала необхідним розширити Сампсоніївську церкву. 1890 року архітектор М. Ніконов виконав проєкт реконструкції храму. Роботи розпочали під наглядом губернського архітектора І. Неймана. Усі чотири стіни, крім кутів, було розібрано і перероблено на напівкруглі склепіння (арки), які з’єднували середню частину з боковими прибудовами, внаслідок чого оновлена церква набула форми хреста. Зовні цоколь обличкували гранітними плитами. Із західного боку прибудували великий ґанок на стовпах. Підлога в храмі виконана із різнокольорових плиток. Дубовий різьблений іконостас створений за проектом М. Ніконова в московській майстерні Астаф’єва, ікони написані в майстерні художника Малишева. Розписи стін та куполів виконав маляр Малашечкін. Наприкінці вересня 1895 року роботи з реконструкції храму були завершені, і 1 жовтня 1895 року його заново освятили.

Під час підготовки до 200-річного ювілею Полтавської битви Сампсоніївська церква зазнала нових змін. За проектом полтавського єпархіального архітектора С. Носова із західного боку до неї була добудована вхідна частина із дзвіницею. Під час останньої реконструкції суттєво змінився не тільки екстер’єр, але й інтер’єр приміщення. Стіни, склепіння стелі та внутрішні поверхні центрального барабану бані було вкрито суцільним шаром високохудожніх декоративно-рослинних та сюжетних розписів, виконаних у стилі В. Васнецова. Дерев’яний іконостас замінено на мармуровий, одноярусний. Його колони виготовлені з оніксу та прикрашені нефритовими кільцями. Смуга карнизного завершення декорована візантійською мозаїкою. Після останньої реконструкції всередині праворуч та ліворуч на стінах нартексу  встановлено мармурові дошки з написами, на яких зазначено, що проєкт іконостасу та розпису храму виконав художник О. Сокіл, а мармурові роботи Е. Менціоне.

Художньо-образні характеристики розписів та іконостасу Сампсоніївського храму дають всі підстави класифікувати їх як унікальний високохудожній зразок храмового монументального мистецтва.

Церква була діючою до 1930 року (із 1925 року УАПЦ). Після припинення в ній богослужінь розібрали надбрамну дзвіницю. У роки нацистської окупації Полтави церкву знову відкрили, але вже  1949 року її зняли з реєстрації. Приміщення передали музею «для влаштування панорами Полтавської битви», але тривалий час тут розташовувався склад управління кінофікації. На початку 90-х років ХХ століття Сампсоніївську церкву повернули православній громаді.

Першою пам’яткою історичного поля є братська могила воїнів московської армії (1709 рік). 28 червня за наказом Петра І відбулося поховання загиблих солдатів та офіцерів. Після панахиди цар власноручно встановив над могильним пагорбом дерев’яний хрест.

Перша, нереалізована спроба меморіалізації поховання була здійснена у сторічний ювілей битви. 1809 року був оголошений конкурс на розроблення проєкту пам’ятника, в якому взяли участь архітектори Д. Кваренгі, Л. Руска, П. П’ятницький та В. Стасов. Кращим визнали проєкт В. Стасова, який використав ідею губернського архітектора М.Амвросимова – спорудження  пам’ятника-мавзолею над братською могилою.  За цю роботу В.Стасов отримав звання академіка. Але в умовах війни з Наполеоном через брак коштів цей проект не був реалізований.

Пам’ятка реконструювалася у 1828 і 1856 роках. Проте наймасштабніші роботи були проведені 1894 року. За проектом та під наглядом архітектора М. Ніконова у Петербурзькій майстерні А. Баринова був виготовлений гранітний хрест, перевезений до Полтави та змонтований на братській могилі. Фінансування робіт здійснювалося з капіталу Й.Судієнка, таємного радника, який у 1810 році заповів 100 тисяч карбованців на благоустрій місцевості Шведська Могила.

Через низьку якість будівельних робіт курган дуже швидко почав осідати, тому напередодні 200-річчя Полтавської битви пам’ятник знову реконструювали. В основі кургану спорудили мурований склеп, який став своєрідним фундаментом для завершення насипу. В склепі облаштували церкву святих  Петра і Павла, де на стінах були встановлені мармурові дошки із переліком полків, які брали участь у баталії, їх прапори та інші історичні реліквії. Розписи були виконані під керівництвом єпархіального художника А. Сокола. 3 вересня 1907 року каплицю святих Петра і Павла освятили.

У 30-х роках ХХ століття у склепі братської могили розташовувався склад пально-мастильних матеріалів науково-дослідного інституту свинарства. Через нецільове використання приміщення було втрачено настінні розписи, вівтар, порушена гідроізоляція,  гранітний хрест тріснув біля підніжжя і почорнів від кіптяви після пожежі в склепній частині пам’ятки. Частково курган відреставрували 1959 року. Капітальна реставрація об’єкта була проведена до 300-річчя Полтавської битви у 2009 році  на кошти ТОВ «ФАКТОР КАПІТАЛ».

Курган на могилі має вигляд зрізаного конуса висотою 6,4 м. На ньому встановлений пам’ятник у вигляді  восьмигранного хреста  із світло-сірого граніту висотою 7,5 метра. Хрест спирається на гранітну піраміду,  на західній грані якої  викарбуваний первинний напис: «Воїни благочестиві, за благочестя кров’ю увінчані, літа від народження Бога Слова, 1709, червня 27 дня». На східному боці піраміди – напис: «Захоронені: бригадир Феленгейм, полковники: Нечаєв і Лов, підполковник Козлов, майори: Кропотов, Ернст і Гельд, обер-офіцерів сорок п’ять, капралів і рядових тисяча двісті дев’яносто три, всього поховано 1345 осіб». До пам’ятника можна піднятися гранітними сходами. Це єдине впорядковане захоронення воїнів на полі Полтавської битви.

Напередодні баталії московська армія передислокувалася в район с. Яківці, де 25 червня 1709 року був збудований другий укріплений табір. Він являв собою П-подібну за плануванням оборонну систему, яка складалася із сімнадцяти фортифікаційних елементів: двох бастіонів, двох напівбастіонів та тринадцяти реданів, з’єднаних між собою земляними валами заввишки близько 3 м. Вали були оточені ровами глибиною до 2,5 метрів. Другий укріплений табір відіграв важливу роль у концентрації всієї московської армії напередодні Полтавської битви і був для неї вигідним пунктом переходу від оборони до наступу 27 червня 1709 року.

Протягом 1853–1854 років силами кадетів Петровського Полтавського кадетського корпусу під керівництвом офіцера, викладача математики І.Коллерта була відновлена частина другого укріпленого табору. На цій же території з 80-х років ХІХ століття знаходився літній спортивний табір кадетів, землю для якого придбав Полтавський єпископ Ілларіон. Очевидно, завдяки цьому місце пам’ятки не зазнало руйнування від польових робіт. Окремі ретраншементи були відновлені 1909 року. У перші роки радянської влади на цій території розташовувався концентраційний табір для так званого «буржуазного елементу».

Під час Полтавської битви Петро І перебував у другому укріпленому таборі московської армії. 1973 року на місці командного пункту царя  встановили пам’ятний знак  (архітектор П. Гумич) у вигляді кам’яної брили шириною 3,15 м, висотою 0,74 м.

На честь Полтавської битви в Полтаві в 1778 році на вулиці Мостовій (зараз вул. Соборності) поруч з Воскресенською церквою був споруджений цегляний потинькований обеліск колоноподібної форми. Обеліск мав конусоподібне завершення. Увінчане кулею та двома сидячими фігурами в давньоримських тогах. В постамент обеліска була вмонтована мідна дошка з вигравійованим зображенням Полтавської битви роботи петербурзького гравера-художника Патрикія Балабіна (1734-1765). Наприкінці XVIII ст. у зв’язку зі спорудженням дзвіниці Воскресенської церкви обеліск знесли, а мідна гравійована дошка передана на зберігання до Воскресенської церкви. Нині експонується в музеї історії Полтавської битви.

27 лютого 1802 року було створено Полтавську губернію. Губерніальне місто потребувало перебудови відповідно до його нового статусу. Перший архітектор М. Амвросимов розробив план забудови Полтави, за яким новим центром міста стала колишня Торговельна площа за межами фортеці. Кругла у плані, вона була забудована по колу адміністративними будівлями. Її домінантою став пам’ятник Слави, встановлений у геометричному центрі площі на місці перетину осей восьми радіальних вулиць і головних осей симетрії всіх розташованих по периметру споруд.

Пам’ятник спорудили до 100-річчя Полтавської битви, але відкриття відбулося 27 липня 1811 року. Проєкт розробив М. Амвросимов, взявши за зразок колону імператора Трояна у Римі. Ескізи архітектора розглянув у Петербурзі професор Академії мистецтв Тома де Томон, який вніс деякі корективи до проєкту (удосконалив пропорції з урахуванням місцезнаходження пам’ятника на великій за розмірами площі, забудованої невисокими спорудами). Усі бронзові прикраси для п’єдесталу та колони виконав скульптор Ф. Щедрін за консультаціями Ф. Гордєєва, І. Мартоса, Г. Угрюмова.  Відливання й карбування бронзових деталей здійснив майстер Академії мистецтв В.Єкимов. Чавунні деталі  колони відлили на Луганському чавунно-ливарному заводі під наглядом інженера-механіка Москвіна, котрий потім керував у Полтаві їх монтажем. Гранітні частини для постаменту привезли з  кар’єрів міста Кременчука і містечка Келеберди. Загальне керівництво зведенням пам’ятника здійснював архітектор М.Амвросимов, доповнюючи робочі креслення й удосконалюючи окремі елементи монумента.

Пам’ятник являє собою чавунну колону висотою 10,7 метра і діаметром до двох метрів, встановлену на двоступінчастому постаменті з полірованого лабрадориту. Уступчастий постамент із вмурованими біля основи 18 чавунними гарматами, жерла яких виставлені назовні, нагадує фортецю. Увінчує колону капітель, утворена з великого пальмового листя, на ній чавунна півсфера, на якій встановлений позолочений орел із розпростертими крилами і вінком у дзьобі, зверненим у бік історичного поля битви. Висота фігури орла - 2,11 м, розмах крил близько 3 м. На вертикальних площинах гранітного п’єдесталу колони з двох боків розміщені бронзові горельєфні композиції з різного виду зброї і прапорів. На двох інших площинах п’єдесталу розташовані бронзові прикраси у вигляді згорнутих у кільця змій. У середині кілець написи: з одного боку – «Червня  27-го 1709 року», а з іншого боку – «Завершений 1809 року». По зовнішньому краю стилобату встановлені чавунні решітки у формі мечів, звернених вістрями вниз, – символ спокою після бою.

Пам’ятник занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення, охоронний номер 160010-Н.

На території колишньої фортеці (вулиця Пилипа Орлика) 1849 року спорудили  пам’ятник на місці відпочинку Петра І після Полтавської битви. Його звели на залишки коштів від будівництва кам’яного футляру над Спаською церквою за проєктом відомого російського архітектора і художника О.Брюллова. Деталі пам’ятника виготовили в Петербурзі в майстерні І.Гамбургера методом гальванопластики. У 30-х роках ХХ століття пам’ятник розібрали, а в 1939 році до 230-річчя Полтавської битви повернули на попереднє місце, проте було  втрачено бронзову дошку з написом: «Споруджений 27 червня 1849 року за царювання Миколи І». Пам’ятник являє собою пірамідальний обеліск, встановлений на гранітному ступінчастому п’єдесталі. Зверху піраміди лежать щит і меч, на щиті – шолом. Карниз п’єдесталу прикрашений чотирма мідними гірляндами з лаврового листя.  На пам’ятнику напис: «Петро І відпочивав тут після подвигів своїх 27 червня 1709 року». Нижче знаходиться  горельєфне зображення двоголового орла – символу Російської імперії, а під ним - горельєфне зображення лева, який відпочиває. Пам’ятник оточений низькою металевою огорожею зі стовпчиками у вигляді гармат, закопаних стволами в землю. Загальна висота пам’ятника 7,2 м.

На місці Мазурівського бастіону колишньої Полтавської фортеці (нині Першотравневий проспект) 26 червня  1909 року відкрили пам’ятник захисникам фортеці Полтава та коменданту О. Келліну (автор проєкту О. Більдерлінг, скульптор А. Обер). Підставою для визначення його місця послужив «Щоденник бойових дій Полтавської битви» літератора      П. Крекшина, який у 40-х роках ХVІІІ століття створив героїчну епопею про оборону Полтави московським гарнізоном. Автор стверджував, що 21-22 червня 1709 року шведи взяли штурмом Мазурівський бастіон  і встановили свій прапор, проте воїни гарнізону здолали ворога. Згадки про ці події немає в жодному із джерел Петровського часу, про що зазначають навіть сучасні російські дослідники. Пам’ятник вирішений у формі гранітного обеліска на постаменті. Обеліск  увінчувала необроблена гранітна брила з бронзовою фігурою двоголового орла, який тримав у пазурах лавровий вінок. На фасаді п’єдесталу біля підніжжя обеліска – бронзова фігура лева. Під ним – бронзова дошка з написом: «Доблесному коменданту Полтави полковнику Келіну і славним захисникам міста у 1709 році». На зворотному боці розміщувався бронзовий герб губернської Полтави.

У 1921 році з пам’ятника демонтували двоголового орла. Під час нацистської окупації Полтави (1941–1943 рр.)  фігура лева та всі бронзові дошки були зняті. У повоєнний час поновили зображення лева, а тексти на відтворених дошках були відредаговані за правилами російської орфографії радянського часу. Загальна висота пам’ятника – 6,5 м.

Напередодні баталії між Яківчанським та Малобудищанським лісами солдати московської армії збудували  10 редутів на шляху просування шведів. Вони мали вигляд чотирикутних земляних укріплень, обнесених валами (висотою близько 3 м) та ровами (глибиною 2,5 м). Довжина кожної сторони редуту дорівнювала близько 50 м, відстань між спорудами – близько 300 м (відстань рушничного пострілу). До  200-річчя Полтавської битви місця розташування усіх десяти редутів ознакували бетонними обелісками. Автор цих споруд – військовий інженер, підполковник Г. Лагоріо. Обеліски мали пірамідальний вигляд, були виготовлені із бетону та обличковані мармуровими плитами, завершували їх бронзові двоголові орли. Тривалий  час вважали, що фігури орлів зникли в роки громадянського протистояння 1917-1921 років, але останні архівні дослідження дозволяють припустити, що первинний вигляд вони мали ще на початку 30-х років ХХ століття. У 1939 році старі обеліски замінили на нові, гранітні (архітектор Н. Євтушевський). На бетонних, а потім і на гранітних були написи, що зазначали, на місці якого редуту вони знаходяться. У 1953 році відновили другий редут правого крила поперечної лінії. Обеліск являє собою чотиригранний гранітний стовп із трьох блоків, який звужується догори. Його висота з основою 4,6 м. До 300-річного ювілею Полтавської битви в 2009 році у натуральну величину відновлено третій редут поперечної лінії. Аналіз картографічних джерел свідчить, що конфігурація системи редутів могла бути іншою. На картах, відредагованих Петром І, вона мала Т-подібну форму, за ними було зроблено ознакування редутів у 1909 році. На інших картах, у тому числі й генерал-квартирмейстера армії Петра І Л. Алларта, система редутів має V-подібну форму. Тож дискусії щодо розташування укріплень на полі Полтавської битви тривають і донині.

Підготовка до урочистого святкування 200-річчя Полтавської битви передбачала ознакування пам’ятних місць на історичному полі. Проєкт пам’ятника шведам від росіян у вигляді гранітної піраміди, увінчаної гранітним хрестом, розробив О. Більдерлінг. Талановитий військовий педагог та практик, автор ряду навчальних посібників мав нахил до мистецтва, захоплювався історією та музейною справою.

Загальна висота пам’ятника близько 9 метрів. На головному фасаді  розміщена бронзова дошка з написами російською та шведською мовами: «Вічна пам'ять хоробрим шведським воїнам, які полягли в битві під Полтавою 27 червня 1709 року». Текст був рекомендований Шведською Королівською академією словесності, історії та антикваріату. Російський переклад зробив О.Більдерлінг, який знав шведську мову.

Пам’ятник встановили біля дороги в районі північного кордону міста, тобто там, де під час Полтавської битви був правий фланг  шведської армії, в тому числі й гвардія. Урочистості з нагоди його відкриття розпочалися 25 червня 1909 року хресною ходою від кафедрального Успенського собору на Шведську Могилу. Полтавський єпископ Іоанн відслужив панахиду по загиблих російських і шведських воїнах, окропив пам’ятник святою водою, після чого делегації від різних військових частин поклали вінки до пам’ятника. Захід супроводжувався салютом – чотири гарматних постріли. Особливу данину пам’яті полеглим шведам віддали гвардійські Преображенський і Семенівський полки. Масивний срібний вінок від семенівців мав напис: «В пам'ять про стійких і хоробрих шведських воїнів, які довели свою відданість Королю», а срібний вінок від преображенців – «В пам'ять про наших учителів, слава яких – безсмертна!» Ці та інші вінки після урочистостей зберігалися спочатку в каплиці Св. Петра і Павла в кургані братської могили воїнів московської армії, потім – у музеї Полтавської битви, а після більшовицького перевороту 1917 року були викрадені. Сьогодні пам’ятник шведам від росіян є однією із домінант історичного поля.

Уперше думку про необхідність встановлення пам’ятника загиблим воякам Карла ХІІ на полі Полтавської битви висловив майор шведської армії Клаус Гріль у 1890 році. Перебуваючи на контрактній військовій службі в Російській імперії, Клаус Гріль неодноразово бував у Полтаві, познайомився з І.Павловським. Шведське суспільство майже одностайно висловилося за встановлення пам’ятника загиблим співвітчизникам у Полтаві, хоча частина шведів вважали недоцільним нагадування ганебної сторінки історії, котра призвела до краху шведської великодержавності.

Тодішній король Швеції Оскар ІІ підтримав ідею пошанування загиблих каролінців. У Швеції оголосили всенародний збір коштів та конкурс на кращий проєкт. Перемогу здобула робота відомого скульптора, директора Шведської Королівської Академії мистецтв Т. Лундберга.

Образ шведської матері (Свеа), яка вкриває державним прапором тіло загиблого сина із зламаним клинком у руці,  якнайкраще передав увесь трагізм далекої події. Сучасники зазначили, що пам’ятник був виконаний серцем, а не руками. Тож шведський уряд вирішив залишити його у Стокгольмі. Урочиста церемонія відкриття (біля фасаду музею історії шведської армії) відбулася 6 листопада 1904 року в присутності Оскара ІІ. Для Полтави було вирішено виготовити більш скромний пам’ятник, його проект знову замовили Т.Лундбергу і оголосили всенародний збір коштів для монумента каролінцям.

Водночас працювали дипломатичні служби, велося листування між шведським та російським урядами щодо узгодження питання встановлення пам’ятника у Полтаві. Ескіз проєкту пам’ятника попередньо був розглянутий урядом Росії. Меморіальний напис на пам’ятнику, який запропонувала шведська історична академія, переклав О. Більдерлінг «В пам'ять про шведів, які полягли тут у 1709 році. Споруджений співвітчизниками  1909 року».

Для пам’ятника зібрали 4935 крон, із них  3535 крон - у самій Швеції, а 1400 крон надала шведська діаспора,  котра проживала у Російській імперії.

Камінь для монумента заввишки 6 м, завширшки 2 м та вагою 20 тонн було виготовлено на каменоломні Воневікс (земля Смоланд), яка належала компанії «Шведська гранітна індустрія». Т. Лундберг особисто контролював роботи з оброблення каменя. З обох сторін пам’ятника зроблено написи  шведською та російською мовами.

Відомий шведський бізнесмен, племінник винахідника й інженера А.Нобеля Емануель Нобель, який займався розробленням нафтових родовищ у Каспійському морі, взяв на себе усі непередбачувані витрати на спорудження монумента, придбання ділянки місцевості для його встановлення та транспортування до Полтави. Вартість доставки до Полтави перевищувала вартість виготовлення. Морська транспортна компанія «Одін» доправила пам’ятник до Риги, а потім його транспортували до Полтави залізницею. Всі роботи зі зведення пам’ятника були завершені за декілька днів до 200-річчя Полтавської битви.

Обеліск встановили на Побиванці,  зробивши прив’язку до трьох курганів на цій місцевості, хоча археологічні дослідження О.Ліперовського, здійснені влітку 1904 року, довели, що вони відносяться до більш раннього часу. І.Павловський теж піддавав сумніву версію про поховання шведських воїнів на Побиванці, вважаючи, що найбільше їх полягло в районі Малих Будищ.

У 1911 році Шведський Генштаб направив до Полтави офіцерів К. Бенедіка і Ф. Рюдеберга, які провели археологічні дослідження на полі, а біля пам’ятника каролінцям виявили поховання і прийшли до висновку, що їм понад 500 років. А ось з північного боку психіатричної лікарні біля так званої «Малої балки» К. Бенедік і Ф. Рюдеберг віднайшли останки шведських воїнів. У звіті про результати експедиції К. Бенедік писав: «…відкриття монумента шведам від співвітчизників на одному з пагорбів Побиванки можна сприйняти як суто інстинктивне бажання винести шведський меморіал якомога далі від величного пагорба на могилі російських воїнів. Отже, навіть не фахівцю зрозуміло, що рішення збудувати пам’ятник на місці, де він нині розташований, не ґрунтувалося на достовірному фактичному матеріалі».

Серед полтавців побутує легенда про те, що кожного року в день Полтавської битви із першими променями сонця на пам’ятнику каролінцям з’являється зображення скорботної матері. Так справжні історичні події знайшли відображення в народній уяві.

20 червня 1709 року московська армія здійснила переправу через р. Ворсклу в районі між селами Петрівка та Сем’янівка (Семенівка). На прузі плато, розташованого над правим берегом річки Ворскли, в 1909 році до 200-річчя Полтавської битви спорудили бетонний обеліск на місці переправи. 1959 року на честь 250-річчя Полтавської битви бетонний обеліск було замінено гранітним, висотою 7,3 м. обеліск зведено по проєкту архітекторів В. Пасічного та Й. Шмульсона. На постаменті розміщений картуш з написом: «Місце переправи російської армії на правий берег Ворскли трьома бродами 20 червня 1709 року».

Значні роботи з реконструкції об’єктів музейного містечка були виконані протягом 2005-2009 років.

До 300-річчя Полтавської битви у 2009 році біля музею зведена Ротонда вшанування пам’яті полеглих у Полтавській битві.

Трикутна в плані арка виконана в класичному стилі й увінчана куполом та хрестом. Хрест свідомо позбавлений конфесійних ознак - титла та підніжжя - і трактований як загальнохристиянський символ. Під склепінням - дзвін. Майданчик арки-ротонди має дещо опукле вирішення; в її центрі на п’єдесталі розміщена скульптурна композиція голубів як символу душ полеглих  (скульптор С. Маргарян). Цей символ є протиставленням важким бронзовим зображенням хижих орлів та левів на історичних меморіальних монументах 1811, 1849, 1909 років.

На внутрішніх боках трьох пілонів розміщені мозаїчні панно із зображенням державних прапорів України, Швеції, Росії (скульптор Л. Тоцький); під ними мармурові дошки, на яких вміщено надписи трьома мовами: «Час лікує рани». Автор ідеї  – кандидат архітектури В. Трегубов. Це один із реалізованих архітектором проєктів із розробленої ним протягом 2002-2007 років «Концепції розвитку Національного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви».